Вибір перекриття під час будівництва
Особливістю міжповерхового (як і мансардного) перекриття є те, що вони не потребують теплоізоляції, але при їх монтажі необхідно передбачити звукоізоляцію. Тоді як, горищне та цокольне перекриття, своєю чергою, потребують облаштування теплоізоляції. Перекриття розділяють споруду на поверхи і приймають навантаження від людей, меблів та устаткування. Також вибір типу перекриття залежить від навантаження. Для горищного перекриття навантаження становлять 1050 Н/м2, для цокольного, міжповерхового і мансардного – 2100 Н/м2. При розрахунках враховують масу меблів, людей, устаткування тощо. Постійна складова навантаження – власна вага самого перекриття.
Перекриття повинне відповідати певним вимогам, таким, як:
- міцність – витримувати не лише навантаження від власної ваги, але і корисне навантаження (статичне та динамічне);
- жорсткість – запобігати значним прогинам і коливанням;
- звукоізоляція – захищати приміщення від проникнення звуків (ударного і повітряного) із сусідніх приміщень;
- теплозахист – захищати приміщення (з різницею температур ? 10?С) від втрат тепла (над холодним підвалом, під горищем);
- пожежостійкість (ступінь займистості перекриттів визначають відповідними протипожежними нормами);
- економічність – мати низьку вагу і малу загальну товщину.
Перекриття також має відповідати і спеціальним вимогам: газо–, водонепроникності (санвузли, басейни), стійкості до гниття. Залежно від матеріалів і типів несучих конструкцій, перекриття у будинках-котеджах зазвичай дерев'яні (по дерев'яних балках) або залізобетонні. В окремих випадках, скажімо для перекриття вітальні, камінного залу, приміщень із нестандартними прогонами застосовують металеві балки зі швелера, двотавра.
Дерев’яні перекриття
Балочні дерев’яні перекриття найчастіше використовують в індивідуальному будівництві завдяки простоті їх виготовлення, невеликій вазі, хорошій теплоізоляції, відносній дешевизні, можливості ведення робіт протягом цілого року і без застосування важкої техніки. Таке перекриття легко встановити над приміщенням будь-якої форми.
Недоліками дерев’яного перекриття є низька звукоізоляція, паро- і газопроникність, невелика вогнестійкість, вразливість до гниття, низька несуча здатність (200–400 кг/м2), значна трудомісткість. Підвищення довговічності дерев’яних перекриттів можна досягти завдяки застосуванню сухого лісу (з вологістю не більше 20%, для клеєних балок – не більше 15%), антисептуванню і просочуванню вогнезахисним розчином.
Основу дерев’яного перекриття (балки) опирають на несучі стіни та здебільшого виготовляють із хвойних чи листяних порід, причому деревина повинна бути просушеною протягом 3–4 місяців, без тріщин і гнилі. З економічної точки зору, дерев’яні балки доцільно застосовувати при прогонах не більше, ніж 4,0–4,2 м (при більших прогонах непропорційно збільшується переріз балки), що у більшості випадків трапляється при укладанні балок на поперечні стіни. Слід зазначити, що дерев’яне перекриття можна застосовувати у житлових будинках висотою не більше трьох поверхів.
Перекриття поверх дерев’яних балок зазвичай виконують із несучих елементів – балок; заповнення між ними – настил із дерев’яних двошарових щитів, фібролітових чи легкобетонних плит-вкладок і конструкція підлоги на лагах, які проходять по верху балок. Для дерев’яного щитового настилу застосовують відходи деревини – обаполи, обрізки дощок тощо. Настил укладають на черепних брусах перерізом 40х40 (50х50) мм, який прибивають до балок з одного боку (при приляганні до стіни) чи з обох. Для захисту настилу від вологи його покривають шаром піщано-глиняної суміші товщиною 20–30 мм чи толем, а на них насипають (у міжповерховому перекритті) шар сухого чистого піску товщиною 50–60 мм для поліпшення звукоізоляції. У горищному перекритті зверху по паро- і гідроізоляційний шар (толь, пінополістирол тощо) укладають шар утеплювача (керамзитобетон, плити мінерального волокна тощо). Щоб теплоізоляційний шар не пошкоджувався і не ущільнювався, на балки укладають ходові дошки. Стелю облаштовують із підшивних дощок. Дерев’яне перекриття поділяють на два типи: з верхнім та із заглибленим настилом.
Залізобетонні перекриття
Залізобетонні перекриття вирізняються великою міцністю і жорсткістю (що дає змогу їм перекривати прогони, недоступні дерев’яним перекриттям), довговічністю і вогнестійкістю, стійкістю до гниття. Але такі перекриття мають велику власну вагу і є досить дорогими (порівняно з дерев’яним перекриттям). Залізобетонні перекриття поділяють на збірні, монолітні та збірно-монолітні. Часто при будівництві можливе і комбіноване рішення: частину перекриття (там, де це дає змогу геометрія стін) роблять збірною, частину – монолітною. Вибір перекриття залежить від прогону, навантаження і площі поверху, котрий перекривають. Якщо навантаження стандартні (600–800 кг/м2), то вибір типу перекриття буде залежати від двох останніх чинників. Із практичного досвіду відомо, що на малих прогонах (до 6–6,5 м) вигідніше використовувати монолітне перекриття, а на прогонах більше, ніж 7 м – укладати залізобетонні порожнисті плити.
Монолітні залізобетонні перекриття
Це найскладніше залізобетонне перекриття, яке виконують у повному обсязі на будівельному майданчику (їх часто називають заливними перекриттями). При їх облаштуванні спочатку повністю встановлюють опалубку, куди вкладають жорсткий арматурний каркас, виконаний згідно з проектом конструкції, а потім заливають шар бетону товщиною 8–14 см. Порівняно зі збірним залізобетонним перекриттям, монолітні дають можливість вільного планування як внутрішнього простору, так і зовнішнього контуру будівлі (можна використовувати різноманітні криволінійні форми). Та і обробляти монолітні стелі легше – в збірних висока вірогідність появи тріщин на стику плит. До недоліків відносять вищу ціну (в тому числі за рахунок використання опалубки), складність робіт при мінусових температурах (потрібні або спеціальні добавки, або обігрівання, що підвищує вартість будівництва на 10–20%), велика трудомісткість виготовлення на будівельному майданчику, більший строк будівництва – після монолітного бетонування конструкції потребують певного часу для схоплення і зміцнення. З точки зору характеристик міцності, варіанти монолітного і збірного залізобетонного перекриттів є однакові: перекриття витримують навантаження 600–1250 кг/м2 (залежно від товщини і довжини плит).
Збірні залізобетонні перекриття
Таке перекриття складається із готових елементів, які укладають впритул одне до одного. Плити, що використовують для збірних перекриттів, випускають певних типорозмірів, тобто з фіксованим кроком по довжині і ширині (довжина коливається межах 2,4–6,6 м, а ширина – 0,6–1,8 м). Тому будівлю проектують з урахуванням цих типорозмірів. Крім того, готові плити обмежують конфігурацію внутрішнього простору. Зате монтуються вони швидше від монолітних, головне – практично за будь-яких погодних умов. До того ж збірне перекриття на 10–15% дешевше. Також вагомою перевагою є те, що, на відміну від монолітного перекриття, його можна одразу ж після монтажу навантажувати. Недоліком цього перекриття є ускладнене транспортування, необхідність певної площі для складування на будівельному майданчику та використання вантажопідіймальної техніки. Збірне залізобетонне перекриття буває зі зварним або в’язаним арматурним каркасом. Зварний каркас роблять із прямих стержнів, які з’єднують за допомогою газо- чи електрозварювання. В’язаний каркас складніший – його виготовляють із заздалегідь зігнутих арматурних стержнів, які зв’язують за допомогою м’якого в’язального дроту товщиною 0,8–2 мм.
Плити виготовляють як зі звичайного важкого, так і з легкого бетону (керамзито–, шлакобетону тощо) марки 200 і більше. Найчастіше плити для економії бетону і зниження ваги виготовляють із круглими поздовжніми пустотами. Перевагою пустотілих плит є тепло- і звукоізоляція. Товщина багатопустотних плит є однаковою і дорівнює 220 мм, а різне розрахункове несуче навантаження при різній довжині плит забезпечують за рахунок армування і марки бетону. Вага таких плит приблизно від 0,9 до 2,5 т, що дає змогу застосовувати автокрани вантажопідйомністю до 3 т. Багатопустотні плити товщиною 220 мм мають вагу від 250–300 кг/м2, їхня зведена висота (умовна, якщо вони суцільні) – 120–160 мм. Отже, ці плити забезпечують (здебільшого завдяки своїй масі) потрібну звукоізоляцію міжповерхових перекриттів. Арматура плит розташована під захисним шаром бетону (20 мм), що забезпечує вогнестійкість. Крім багатопустотних плит, при будівництві котеджів можна застосувати і залізобетонні суцільні (безпустотні) плити. При їхній довжині 3,6 і 4,2 м товщина плит 120 мм; при довжині до 6,6 м – 160 мм. Ширина плит 1,2–2,4 м і більше. Плити товщиною 160 мм важчі, ніж багатопустотні, забезпечують своєю масою (300 кг/м2) достатню звукоізоляцію перекриттів. При застосуванні плит товщиною 120 мм у конструкції перекриттів слід передбачати додаткові заходи щодо звукоізоляції, наприклад, за рахунок пружних прокладок на опорах, шаруватих підлог. Велика вага широких суцільних плит потребує застосування у будівництві монтажних кранів вантажопідйомністю 7–10 т (замість тритонних для багатопустотних плит), що не завжди доступно.
Джерело: http://budekspert.com.ua
